- ВСУ постанова від 31.10.2018 року справа 461/4936/16
- ВСУ постанова від 23.01.2018 року справа 489/4826/16-ц
- ВСУ постанова від 19.10.2016 року справа 6-1798цс16
- ВСУ постанова від 25.04.2108 року справа 572/1762/15-ц
- ВСУ постанова від 20.08.2018 року справа 559/379/17-ц
- ВС висловився щодо права дружини, з якою проживає дитина, на утримання в разу розірвання шлюбу
ВСУ постанова від 31.10.2018 року справа 461/4936/16
Зменшуючи розмір аліментів, визначений районним судом, апеляційний суд виходив із того, що такий розмір аліментів значно перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, на відповідача буде покладено практично повне утримання дитини за наявності у батька ряду хронічних захворювань, лікування яких потребує постійних витрат для уникнення загрози їх загострення.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав:
За змістом частини першої статті 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуаль-ного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Стаття 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, врахувавши наведені вище положення, норму статті 180 СК України щодо рівного обов’язку кожного з батьків по забезпеченню дитині необхідного матеріального утримання, відсутності у відповідача інших дітей та/або утриманців, відсутності істотних обставин, які могли б впливати на виконання ОСОБА_5 своїх батьківських обов’язків, наявності стабільного доходу, а отже і можливості сплачувати аліменти, з урахуванням інтересів та потреб саме дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача необхідно стягувати аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу). Встановлені судами обставини дають можливість ОСОБА_5 належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов’язання, а саме: сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі на утримання свого єдиного сина до досягнення ним повноліття.
Апеляційний суд вищезазначених обставин справи не врахував, не звернув увагу на те, що закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів (який станом на час перегляду справи судом касаційної інстанції збільшено) не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує; зазначивши про наявність у відповідача хронічних захворювань та необхідності постійних витрат на лікування та профілактику, апеляційний суд не встановив якими доказами підтверджується реальність таких витрат, також не взяв до уваги, що відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок медичного забезпечення в Службі безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 08 жовтня 2007 року (яка була чинною на момент розгляду справи), надання медичної допомоги у системі Служби безпеки України покладається на заклади охорони здоров’я СБУ, основним завданням яких є організація та надання медичної допомоги особовому складу СБУ та іншим особам, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників, отже відповідач як військовослужбовець Служби безпеки України має право на безкоштовну медичну допомогу у відповідних закладах охорони здоров’я та є придатним до військової служби. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів до 1/6 частини доходів відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 213 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір.
ВСУ постанова від 23.01.2018 року справа 489/4826/16-ц
Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на час подання позову) позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред’явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Крім того, аналіз вказаної норми свідчить про те, що позови про стягнення аліментів охоплюють всі вимоги, пов’язані з невиконанням обов’язку по утриманню, передбачені статями 75-89, 91, 180-201, 202-206, 265-274 СК України, можуть пред’являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Оскільки позов був пред’явлений за правилами альтернативної підсудності за місцем проживання позивача, що є його правом, суди дійшли помилкового висновку про повернення позовної заяви.
ВСУ постанова від 19.10.2016 року справа 6-1798цс16
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність, тому його доходи можуть бути нестабільними, отже, аліменти слід визначити у твердій грошовій сумі, достатній для матеріального утримання кожної дитини з урахуванням доходів позивача.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності не свідчить про наявність у нього нерегулярного чи мінливого доходу, тому розмір аліментів слід визначити у частці від заробітку, а саме стягнути з відповідача аліменти по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду, який змінив розмір аліментів на дитину, що підлягають стягненню з відповідача, з 1/2 частини всіх видів його заробітку до 1/3 частини з огляду на те, що на його утриманні перебуває хвора матір, яка потребує допомоги.
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що стягненню з відповідача підлягають аліменти в розмірі 1/3, а не 1/2 частини всіх видів його заробітку, урахувавши дохід відповідача та те, що у зв’язку з перебуванням на державній службі йому заборонено законом займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності) або підприємницькою діяльністю, тому стягнення граничного розміру аліментів ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище.
Таким чином, порівняння зазначених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права до спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня, 9 липня 2014 року, 30 березня, 19 травня 2016 року, також наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що максимальний розмір аліментів, які стягуються з боржника, не повинен перевищувати 50% заробітної плати цієї особи.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 183 СК України, частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні до подібних правовідносин зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Статтею 180 СК України передбачений обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) і виплачуються щомісячно.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За частинами першою, другою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.
Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів – 50% заробітної плати боржника.
Порядок стягнення аліментів визначено у статті 74 цього Закону та статтях 194-197, 274 СК України.
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції, постановляючи ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з роз-гляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня, 9 липня 2014 року, ЗО березня, 19 травня 2016 року, надані заявником для порівняння.
У справі, яка переглядається, визначивши розмір аліментів на двох дітей по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, апеляційний суд, з висновком якого погодився і касаційний суд, не врахував положень частини другої статті 183 СК України про обов’язок суду у разі стягнення аліментів на двох і більше дітей визначити єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми частини другої статті 183 СК України, частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
ВСУ постанова від 25.04.2108 року справа 572/1762/15-ц
Відповідно до статті 196 СК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.
Суд апеляційної інстанції визнав розрахунок розміру пені за аліментами, наданий позивачкою, помилковим та зазначив, що неустойку потрібно обчислювати з урахуванням правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, відповідно до якого за змістом статті 196 СК Українипеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Однак Велика Палата Верховного Суду України не може погодитися з такими висновками апеляційного суду та вважає за необхідне відійти від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справі № 6-94цс15 та наступних постановах з огляду на таке.
Статтею 180 СК України встановлений обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов’язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Її завдання – сприяти належному виконанню зобов’язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов’язання боржником. Після порушення борж-ником свого обов’язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов’язку сплатити аліменти.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов’язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
P = ( А1 x 1% x Q1 ) + ( А2 x 1% x Q2 ) + ………… ( Аn x 1% x Qn), де:
P – загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
А1 – нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 – кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
А2 – нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2 – кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
Аn – нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn – кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов’язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з’ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов’язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого – обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131,132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), було визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
ВСУ постанова від 20.08.2018 року справа 559/379/17-ц
Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно з частиною першою статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітню дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Відповідач працює електромонтером з експлуатації електролічильників ПАТ «Рівнеобленерго», його середньомісячний дохід становить 6 588,00 грн.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у батька позивача є можливість надавати допомогу повнолітньому сину, який продовжує навчання, оскільки його заробіток дозволяє утримувати себе та свою повнолітню дитину.
Розмір аліментів – 1/4 частини всіх видів доходів відповідача щомісяця, визначений з урахуванням стану здоров’я та майнового становища сторін, потреби повнолітньої дитини в одержанні аліментів, можливості у відповідача надавати таку допомогу.
Стаття 201 СК України передбачає, що до правовідносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статті 191 цього Кодексу, в якій зазначено, що аліменти присуджуються від дня пред’явлення позову.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення часу, з якого слід присудити аліменти на повнолітню дитину.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти на час навчання сина не підтверджені належними доказами і не спростовують висновків судів.
ВС висловився щодо права дружини, з якою проживає дитина, на утримання в разу розірвання шлюбу
Суди розглядали справу за позовом особи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Позивач просила суд стягнути з відповідача аліменти також і на її утримання до досягнення дитиною трьох років, посилаючись на те, що дитина після припинення шлюбних відносин залишається проживати з нею та вона потребує матеріального забезпечення.
Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд врахував матеріальний стан та доходи сторін, те, що дитині сторін не виповнилось трьох років, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дружини у розмірі 1/5 частини його сукупного доходу.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові в частині стягнення аліментів на утримання позивача.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що на час пред’явлення позову позивачем, яка є студенткою медичного університету, не надано належних та допустимих доказів спільного проживання з дитиною, що є обов’язковою умовою для стягнення аліментів на утримання дружини, оскільки дитина проживає з бабою та дідом.
Згідно з довідкою медичного університету позивач була зарахована на медичний факультет навчального закладу за денною формою навчання та орієнтована дата закінчення навчання – червень 2019 року. Відповідно до листа служби у справах дітей дитина проживає разом із дідусем та бабусею (батьками матері), а мати дитини навчається на четвертому курсі денної форми навчання медичного університету та проживає у гуртожитку у м. Харкові, приїжджає до м. Чернігів лише на вихідні, забрати дитину до себе можливості не має.
ВС не погодився з рішенням апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції визнав вірним.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу. Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
ВС зазначив, що відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Суд касаційної інстанції зауважив, що за домовленістю сторін дитина після припинення шлюбних відносин залишилася проживати з матір’ю.
Частина перша статті 257 СК України передбачає право баби, діда, прабаби, прадіда спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.
ВС зазначив, що питання щодо визначення місця проживання дитини з бабою та дідом у судовому порядку не вирішувалося, адже фактично дитина проживає з матір’ю, яка нею опікується, а нерегулярне тимчасове перебування матері у іншому місті у зв’язку з навчанням не може свідчити про їх окреме проживання й про те, що мати не займається утриманням дитини.
А тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дружини на підставі статті 84 СК України (постанова від 13.06.2018 у справі № 750/9224/16-ц).
Корисні матеріали сайту rozirvannya.com.ua:
